СЕЛО ЗМІЇВКА І ОТЕЦЬ ОЛЕКСАНДР КВІТКА
Зміївка – село на Херсонщині
Зміївка – мальовниче cело в Бериславському районі на Херсонщині, розташоване на правому березі Дніпра, за течією вище від Берислава. В цьому селі знаходиться православний храм на честь Архангела Михаїла, що належить до Херсонської єпархії Православної Церкви України. Біля храму споруджено незвичний Меморіал борцям за волю України. Він нагадує сонячний годинник, але замість цифр слугують пам’ятні для країни дати. Це один з декількох християнських храмів різних конфесій, кожний з яких має яскраву і непросту історію, цікаву архітектуру, своїх парафіян.
Зміївка – багатонаціональне село, з широкою палітрою традицій, адже тут мешкають представники багатьох національностей, серед яких – українці, шведи, фіни, німці, поляки, євреї, молдавани, білоруси та інші. Це пов’язано з тим, що у Зміївки надзвичайно цікава і драматична історія.
Перші поселенці. Шведи
Першими поселенцями на цьому місці вважають шведських християн із балтійського острова Даго (зараз о.Гіюмаа, Естонія). Після поразки шведської армії під Полтавою у 1709 році, острів опинився під владою Російської Імперії. Кажуть, через те, що населення обклали непомірними податками на користь російської знаті, тамошній люд змушений був жалітися до цариці Катерини Великої і у відповідь на це імператриця запропонувала їм освоїти Таврію, пообіцявши для кожної сім’ї там житло і земельну ділянку.
В далеку дорогу відправилося близько 1000 селян, а у 1782 році до місця призначення дісталася лише половина з них, щоб з гірким розчаруванням побачити замість обіцяних їм будинків тільки пісок і берег Дніпра, де і довелося з нуля будувати нове поселення. В результаті через рік живими залишились від 135 до 150 з тих людей.
Колоністи поклали початок селу Старошведське. Звичним для них було рибальство, тому сільським господарством вони не займалися.
Неподалік проживали козаки, які перший час і допомагали поселенцям обжитися на новому місці. Через кілька років сюди прислали ще тридцять шведських військовополонених, щоб ті обробляли землю. У 1787 році за наказом князя Потьомкіна спорудили перший храм.
Німецька хвиля
З часом Катерина II почала поширювати у Таврійському краї німецьку культуру, через що сюди прибули декілька десятків німецьких сімей. Також були засновані кілька німецьких поселень, найбільшим з яких став Шлянґендорф (дослівно перекладається як Зміїне село). В 1860 році всі чотири села, що утворилися на цьому місці, були об’єднані в єдину парафію і з 1915 року увійшли до складу села Зміївки.
Буремне ХХ століття
На долю села та склад її населення істотно вплинули Перша і Друга світові війни. З початком Першої світової і подій, пов’язаних з більшовицьким переворотом, багато шведів залишили ці землі, і вирушили на свою історичну батьківщину.
До 1980 в селі залишилось приблизно 900 людей, які зберегли культуру своїх предків. На сьогодні у Зміївці налічується близько 200 представників шведського етносу, а селу приділяє пильну увагу Шведське посольство в Україні. У 2001 році село відвідала принцеса Швеції Дезіре, а в 2008 році – шведський монарх Карл XVI Густав і його дружина Сільвія.
візит шведського монарха карла
і його дружини сільвії
Доля шведської кірхи
Нині в селі є три храми – протестантський, греко-католицький і, власне, православний. На місці першої дерев’яної церкви, збудованої за сприяння князя Григорія Потьомкіна в 1787 році, у 1886 році звели кам’яну кірху апостола Іоанна на кошти зібрані у Швеції та Фінляндії. Її інтер’єр поєднував православні та протестантські реліквії. У комуністичні безбожники 1929 році церкву закрили. Тоді ж близько 800 переселенців повертаючись до Швеції забрали з кірхи все, що могли, щоби врятувати церковні святині від наруги і в одному із шведських міст навіть побудували капличку на згадку про Україну, де й досі б’ють дзвони зміївської церкви щороку першого серпня, у річницю повернення шведів із України, на згадку про зміївців.
Комуністи перетворили кірху спочатку на клуб, їдальню, потім на магазин господарських товарів, а згодом – на склад мінеральних добрив. Приміщення кірхи не ремонтувалося, а тому воно швидко прийшло в занепад. Завалився дах і скоро від приміщення колишньої кірхи залишилися стіни.
Радянський Союз увійшов у новий і останній період свого існування – період «Перебудови». Настав 1988 рік, рік святкування 1000-річного Ювілею Хрещення Русі, разом з яким помітно скресла крига у відношенні до релігії. Тоді ж мешканці села отримали від влади дозвіл на створення у селі православної громади і вибороли право користуватися будівлею колишньої кірхи.
Відродження храму
Громаду, на прохання її членів, очолив протоієрей Олександр Квітка. Вирішальне значення у такому рішенні громади мали два важливих моменти: отця Олександра знали як чуйного побожного пастиря, і одночасно як людину, яка має свідомі проукраїнські патріотичні погляди. Отець Олександр часто читав молитви українською, нерідко сам їх перекладав, прагнув самостійності і незалежності України). Тож, разом з сім’єю у 1989 році він переїжджає до Зміївки, і як настоятель разом з громадою долучається до процесу відбудови церкви.
Кошти на відновлення храму збирали всім селом. В обмін на обіцяне відродження шведської лютеранської громади у селі, у відбудові церкви активно допомагали і лютеранські пастори зі Швеції.
Саме так, в 1989 році, на руїнах колишньої шведсько-лютеранської кірхи відродився храм, який назвали на честь Архистратига Божого Михаїла і який в цьому році був освячений на саме свято – 21 листопада.
Богослужіння для лютеранської громади
У 1990 році зі Швеції приїхали два пастори й попросили дозволу відправити лютеранське богослужіння в церкві для представників шведської громади, адже вони не мали свого окремого храму. З огляду на історію храму, у дусі християнської любові і добросусідства, отримавши благословення православного церковного керівництва, понині зі Швеції періодично приїжджають пастори, які підправляють лютеранську месу для місцевих шведів, які складають лютеранську громаду, що налічує близько 15-20 осіб, нащадків переважно тих, хто не схотів свого часу залишати Україну або повернувся сюди у 1931-1933 роках зі Швеції.
Рух за українську церковну автокефалію
В 1990 році в Україні і за її межами набрав сили рух за автокефалію Православної Церкви в Україні. Тому Зміївська громада приєдналася до цього руху, вийшовши з-під юрисдикції Руської Православної Церкви, керованої з Москви.
Це викликало шалений спротив у тодішньої районної та обласної комуністичної влади. На півдні України Зміївська громада стала першою, яка приєдналася до незалежної від Москви Української Автокефальної Православної Церкви. Почалися цькування, відмови у реєстрації нового статусу громади. На адресу настоятеля протоієрея Олександра Квітки сипалися погрози, особливо тривожною ситуація виглядала під путчу у Москві, відомого як ГКЧП. Тоді районне керівництво заявило, що отець Олександр один з перший у списках, кого слід заарештувати. Божою ласкою, путч у Москві провалився, а Україна стала незалежною. Але старе керівництво залишилося і всіляко перешкоджало реєстрації громади. Особливо ганебною в усій цій справі була роль колишнього першого секретаря райкому Гладкого В., секретаря райвиконкому Уварової А., голови райвиконкому Храпко В. Лише після втручання Генерального прокурора України Михайла Олексійовича Потебенька Архангело-Михайлівську громаду села Зміївки нарешті зареєстрували 5 грудня 1991 року. Не менш шалений спротив чинили і представники Руської Православної Церкви в Україні, тодішній Секретар Херсонської єпархії РПЦ з каховським благочинним протоієреєм Стефаном Щербанем намагалися під час служби забрати антимінс, але люди не дали цього зробити.
Після прийняття Верховною Радою України 24 серпня 1991 року рішення про проголошення України незалежною державою, 1-3 листопада 1991 року відбувся Всеукраїнський Помісний Собор УПЦ, який одноголосно прийняв рішення про повну канонічну незалежність, тобто автокефалію Української Православної Церкви.
25 червня 1992 р. на Всеукраїнському Помісному Соборі, було проголошено об’єднання частини Української Православної Церкви і Української Автокефальної Православної Церкви в єдину Українську Православну Церкву Київського Патріархату. Миколаївсько-Херсонська єпархія також ввійшла до складу Української Православної Церкви Київського Патріархату.
У Херсонській єпархії
Настоятель Михайлівського храму у Зміївці отець Олександр, будучи вже тривалий особисто знайомим з Патріархом Філаретом, який на той час очолив Українську Православну Церкву Київського Патріархату, разом з громадою увійшов до складу УПЦ КП.
30 вересня 1997 року східні парафії єпархії рішенням Священного Синоду УПЦ КП було виокремлено у Херсонську єпархію, де правлячим архієреєм, після постригу у ченці, став єпископ Херсонський і Таврійський Даміан (Замараєв).
Цікаво, що отець Олександр разом з владикою Даміаном та його сином отцем Іваном теж були давніми добрими знайомими. Коли в 1997 році через дії тодішнього архієпископа Херсонського і Таврійського в юрисдикції УПЦ МП Іларіона (Шукала) всі священнослужителі Стрітенського храму перейшли з УПЦ МП до УПЦ КП, а отець Петро Замараєв став вдівцем, отець Олександр був серед тих, хто запропонував отцю Петру очолити після хіротонії виокремлену з Миколаївсько-Херсонської саме Херсонську єпархію, створення якої тоді вже було на часі.
У 2018 році разом з усією повнотою Херсонської єпархії УПЦ КП громада храму Архангела Михаїла увійшла до складу ПЦУ.
Поважні гості
За ці роки, серед тих, хто відвідував і молився в храмі, були відомі особи. Зокрема, вищі представники Шведського монаршого сімейства, і очільники Православної Церкви, серед яких владика Володимир (Романюк), який пізніше став Святішим Патріархом Київським і всієї Руси-України, Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.
Отець Олександр Квітка
Всі ці понад тридцять років незмінним настоятелем храму і натхненником громади був повік незабутній протоієрей Олександр Квітка, з його незмінною доброю помічницею і дружиною матушкою Дар’єю.
Протоієрей Олександр Матвійович Квітка народився 7 березня 1953 року в селі Квітки Корсунь-Шевченківського району на Черкащині, в сім’ї Матвія Миколайовича та Параски Кононівни Квітки. Він був наймолодшою, п’ятою дитиною в сім’ї. Батько працював у школі завгоспом, а мати працювала в колгоспі. Параска Кононівна була людиною віруючою, але її не стало, коли отцю Олександру було лише 15 років. Батько відразу одружився, і юному Олександру жилося дуже важко. Він з дитинства любив читати Біблію, а мачуха була категорично проти. Підтримувала лише старша сестра Ольга, яка намагалася замінити маму, і яка вже мала свою сім’ю. Після восьмого класу пішов майбутній отець Олександр навчатися в Корсунь. Потім забрали до лав армії і службу він проходив у Польщі. Мачуха, яка не хотіла його бачити поруч, відправила пасинка в Херсон, де жив її син від першого шлюбу. Так майбутній отець Олександр потрапив у село Дар’ївку неподалік від Херсона, де працював електриком і постійно їздив до церкви у Херсоні, де допомагав священнику. У селі він познайомився з Токар Дар’єю Костянтинівною, майбутньою своєю дружною.
Вірна дружина
Народилася матушка Дар’я в селі Сопіт Сколівського району на Львівщині в родині Костянтина Миколайовича та Емілії Іванівни Токар, у багатодітній родині, яка налічувала вісім дівчат, матушка була з них сьомою дитиною. Важко жилося багатодітній родині. Батько постійно був на заробітках, а мати працювала в колгоспі. Тож з 15 років довелося почати працювати в Трускавцях, щоб допомогти батькам. Старші сестри, які вийшли заміж та проживали на Херсонщині, запросили її до себе. Там матушка Дар’я влаштувалася працювати на хлібозаводі.
У 1974 році Олександр і Дар’я одружилися, і в 1975 в них народилася донька Лариса. Батько молодого сімейства, підтримуваний у своїх благих намірах дружиною, у 1978 році вирішує йти навчатися до Одеської духовної семінарії.
Часи були важкі для віруючих, як дружина семінариста майбутня матушка зазнає постійних глузувань та насмішок, тому була змушена виїхати до рідних у село. Її батьки дуже раділи, що зять їхній буде священником. Замість чотирьох років, семінарист Олександр Квітка навчається 3 роки, склавши другий курс екстерном. По рукоположенні, вже у 1980 році йде на прихід в село Орлове. В 1982 році в сім’ї священика народжується син Костянтин, а в 1983 році отець Олександр отримує направлення до міста Каховки, де стає благочинним.
Настоятель громади храму Михаїла Архангела
Почалася «перебудова» і відлига у Радянському Союзі. Патріотичні проукраїнські погляди отця Олександра, яких він тримався все своє життя і прагнення самостійності та незалежності України визначили подальший шлях його служіння у розбудові Помісної Православної Церкви України. Саме цей етап цього шляху і розпочався у селі Зміївка в православній громаді храму Михаїла Архангела.
Отець Олександр завжди користувався любов’ю і повагою парафіян, та й не тільки парафіян, багато років він був і депутатом сільської ради.
28 червня 2020 року померла матушка Дар’я, а 19 грудня 2020 року відійшов у вічність отець Олександр. Вічна їм пам’ять!
Продовжувачами справи отця Олександра та матушки Дарії залишилися їхній син Костянтин, який став протодияконом, та онук – протоієрей Іван Квітка, який нині є настоятелем славетного храму Архангела Михаїла в Херсонській єпархії Православної Церкви України.
